Пустка у душі раптова.
Вона ,мабуть, тимчасова.
З нею, що тепер робити?
Її вигнати? Лишити?
Чи заглибитись в собі?
Чи відкритися тобі?
Я не знаю, бо причина -
Невідомая царина.
Та яку не розумію,
Мов змію на тілі грію.
Розум закричав, що досить,
Спокою серденько просить,
Але тихо на душі.
Заховалася в глуші,
У своїх думках-загадках.
Не в солодких мармеладках,
А гірких, кислотно-сірих,
Хоч нема смаків цих смілих.
Поїдаю все оце,
Але мрії всі несе
Лиш туди де наче мед,
У солодкий той момент.
Та в реальності все пусто.
Стелиться мій смуток густо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2020
автор: Redimun