Чому томишся у печалі,
чому знесилена — сумна?
Чому не ваблять сині далі,
чому стривожена така?
Невже спіткало долю лихо??
Німа печаль взяла в полон
та поглинає спокій тихо,
укравши розмаїття сон.
Твої бездонні карі очі
хапають знов нестерпний біль!
Стомилось серденько дівоче,
сумлінням давить чорна тінь.
Не запирайся в сірих мурах!
Розправ же крила та й лети…
Що б там поганого не було,
не залишай образ сліди.
Мандруй світами — вільно дихай,
шукай омріяне — своє!
Мине як ніч пекуче лихо,
любові мальва розцвіте!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2020
автор: Олег Крушельницький