Я скроні твої сиві пам'ятаю.
Я руки твої, матінко, люблю.
Я так обнять тебе в цю мить бажаю.
Пробач, що я не встиг Бога молю.
Чому я не сказав, що міг сказати?
Чому уважним не завжди бував?
Чому не дав, що міг тобі я дати?
Що ти не вічна – лише згодом взнав…
На жаль вернути час немає сили
І світлу твою усмішку відчуть.
Лечу до тебе в думці я на крилах.
Лиш з часом пізнаєм життєву суть.
Кажіть батькам завжди слова любові!
Їх обійміть – поки живуть вони!
Тепло сердець даруйте в справі й в слові,
Щоб потім не відчути вам вини.
01.05.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2020
автор: Валерій