Заліз на тин руденький Кіт, на сонечку грів спинку.
А ж тут побачив - біжить Пес.
- Спинися на хвилинку! - вдогонку Кіт промуркотів.
Почув Пес. Озирнувся. Кіт мов забув, що його звав,
ліниво потягнувся.
Пес підійшов:
- Здоровий будь! Скажи, як поживаєш?
Кіт тільки очі чуть відкрив й сказав:
- Ти до-о-о-бре зна-а-єш...
- Та звідки ж знати мені, Псу, як тобі там живеться?
Я от біжу... не знаю й сам... Раптом їда знайдеться.
А ти, я бачу, ситий. Так? За тебе порадію.
Кіт потягнувся ще разок й сказав:
- Не ро-о-зумію... Мене годують добре так. Їм м'ясо
і сметанку. Піду... обідати пора, бо загораю зранку.
А чому ти отак живеш? Бо видно, що ледачий. Та
всі ви, Пси, мабуть такі. Такий весь рід собачий.
Піду обідать. Ти біжи. Тебе я не тримаю. Як пообідаю
- посплю. Ще трішки подрімаю.
- Ти попросив би за мене, сказав той Пес Котові.-
Скажи, що правдою служить буду йому. Їй Богу!
- Добре. Скажу, - промовив Кіт й пішов поважно в хату.
А Псові довго довелось хазяїна чекати.
Все ж вийшов... Глянув він на Пса й сказав:
- Служи! Йди в буду! Беру на службу тебе я і годува-
ти буду.
Зрадів той Пес й побіг мерщій. Та ще й не годували,
а посадили на ланцюг й міцненько прив'язали.
І з того часу на Кота Пес сердиться. Кіт ситий. Пес сто-
рожить вдень і вночі, та ще буває й битий.
Зате Котові добре жить, мурличе все на вушко. То він
на сонечку лежить, то ляже на подушку.
Кіт гордовитий. Він, як пан. На волі, бачте, ходить.
Хто-зна хазяїну він що про Пса щодня говорить.
Отак буває й між людей... В труді чийсь день минає.
А хтось мурличе, як той Кіт, та ще й багато має.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874301
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2020
автор: Надія Башинська