Не забарилась — відпустила,
відгомоніла, відцвіла...
Голодне серце напувала —
тепло цвітіння віддала.
Духмяних днів — напився сили,
потрібно далі мовчки йти…
Що б там мені не говорили,
зі шляху долі не зійти!
Бо то є шлях, один-єдиний!
Бог дарував його мені!
Немає в нього ні хвилини,
що пропадуть у марноті.
Іду вперед — потрібно вспіти...
Коли в полон бере журба,
я обертаюся до світла,
щоб не скорила сила зла.
Молюсь, благаю, в серці каюсь,
зціпляю мовчки кулаки,
в пройдешні дні не повертаюсь,
щоб не піти під три чорти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873930
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.04.2020
автор: Олег Крушельницький