ОГОЛЕНА
Світ для мене - це щось загадкове та нерозгадане! Відчуваю його через дотик, через глибокий подих... Через уважні погляди в очі найрізноманітніших відтінків.
Відчуваю навіть між рядків...
Високих... інколи мілких...
Відчуваю, коли притулившись спиною до дерева, ніби зростаєшся з ним і набираєшся енергії. Током по тілу біжить заряд природної сили та бадьорості...
Світ для мене - це щось притаманне й властиве не лише природі. Я помічаю це в людині мудрій... через потік її думок. Бурхливих. Через їх кришталеву прозорість - чесність та простоту оголеної душі...
Коли її слухаєш, заплющивши очі, з острахом відмічаєш про себе, щоб її сторінки ніколи не закінчувалися...
І щиро втішаєшся, бо кожний наступний рядок - цілюща ехінацея...
Світ для мене - це люди з відкритими душами... Вони завжди світяться в темряві, заповнюючи пустку... те місце, де колись було серце... Вони поливатимуть його увагою та любов'ю аби знову забрунькувалося.
Вони пройдуть з тобою поруч босими ногами по першому снігу.
Не відпускатимуть руки, коли нога зісковзне з гострого леза.
Зроблять з тобою перший крок після наркозу.
А коли знесилено падатимеш - закриватимуть своїми руками твоє тіло і голову аби не забилися більше...
Годуватимуть з ложки і розминатимуть атрофовані м'язи.
Підійматимуть... і проситимуть...
"Давай, зроби ще крок...
Ще один...і ще... хоч півкроку..."
Для мене світ - це не театралізована дійство, не показна прем'єра розрекламованого бестселера... Це почуття світлої істини. Не закальковане... і не натиснуте на комбінацію клавіш "Сtrl+С" та "Сtrl +V". Воно величне та справжнє...
Їх правда провідмінювана у всіх мовних відмінках. Їх слова розібрані за схемою на букви та звуки. Поділені на склади та розібрані за своєю будовою. І в кожному їх слові, в кожній літері, в кожнісінькому звуці (навіть в самому глухому) є відгомін тихої любові. Терпіння та смиренності.
Світ для мне похмурий без їх любові. З цими людьми я відчуваю гармонію душевного спокою. Гармонію з цілим світом. Вона просочується крізь пальці чистої води, торкається блискучих рибок, чиї лусочки монетками виблискують на сонці і усміхається.
Не зловлю їх за хвіст аби попрохати їх милості виконати моє бажання!
Бо... ті, прудкі плавунці, раз у раз тікають, варто лиш торкнутися води.
Але... вся сила у тому річковому потоці! Зачеплю долонею хвильку і відчую прохолоду та життя, які вона несе в собі. Живильні бульбашки води зволожать шкіру, сукню та волося, в якому заплутались сонячні промінці. І сміючись, зачерпну прогошню, і каскадом кину на того, хто чекає на березі... В тих очах палахкотітиме добро та радість.
У світі є люди, які справді вміють виконувати бажання! І не потрібно ніяких рибок... Але не всі вміють цінувати те, що хтось для нас робить. Хто переступає чeрез себе і живе для нас. Я не ідеальна, але це в мені є...
І тоді хочеться малювати...
Малювати словами... і свідомо oголювати власну душу. Як приклад та наслідування незмінного почуття людяності та любові до тих людей - без яких світ не світ.
©Ірина Громик (Мавка Клеванська)
28.04.2020р.,
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873925
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.04.2020
автор: Мавка Клеванська