Кришталевий, сьомий номер –
Цей трамвайчик одинокий,
Так незвичний, зовсім новий,
Може ще від анунаків?
Хоч і сутінки –прозоро...
Щось під ложечкою смокче.
А водій – той самий, Зорро,
Де він взявся серед ночі?
Я ж її шукав повсюди –
Ось була... враз десь поділась?...
Разом з нею зникли люди...
Не трамвай вже – сіра вілла...
Туга ниє від розлуки –
Та невже ось так, назавжди?
Несусвітні в серці муки
Й так раптово, і неждано...
Обшукав – весь в павутинні,
кимсь покинута оселя...
Де ж ти, в цій лихій годині,
Мов би й місто,... не пустеля?
Краще б казка, чи пригода,
Хоч край світу – тільки разом!
Стільки літ ми вряди-годи...
Ні ж, найду! Не втратить розум...
Продираюсь терниками...
Дереза, колючі кущі...
Що ж це коїться тут з нами –
Чи не іспити тут сущі?
А на небі Місяць повний,
Як ліхтар – висить й сміється?
Я в безодню, як в бавовну –
Час життя нестримно ллється...
Ранок. Дивно. Бачу стелю.
На стіні Христос й Угодник.
О, Святий мій, Микаелю –
Розшифруй нічних цих, гонок?
На подушці поряд, люба –
Слава Небу, слава Богу!
Вами послана, голуба,
Освятили нам дорогу...
Сонце промінцем по лицях:
"Поцінуйте ж – доки разом!
То ж любіться, як годиться,
Є слова для того, й фрази...
Подорожні, планетяни,
Може й вам ці сни присняться:
Мирослави і Діани,
Бережіть любов – удачі.
27.04.2020г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873653
Рубрика: Містика
дата надходження 27.04.2020
автор: Променистий менестрель