Краще я помовчу… Не потрібно всього людям знати.
Що було і що є, все що в серці своїм - збережу.
Буду рідне своє по краплинці до купи збирати,
Пізніше онукам, як на сповіді, все розкажу.
Як дитинство провів в повоєнні роки з сухарями,
З п’яти років, в той час, за «чугункою»* пас корівча.
Як побитий приходив і ласку шукав біля мами
І як вперше зустрів неповторне у світі дівча.
Краще я помовчу… Бо не хочу щоб знали й раділи,
Що поетова доля насправді була не проста.
Я живу, як живу, бо не всі так прожити зуміли,
Були миті в житті, розпинали мене, як Христа.
Оглядаюсь назад, все життя я збираю по краплі
І потрохи щомиті писати стараюсь вірші.
А роки пролітають, неначе вони дережаблі,
Несуть мою долю, до незнаної мною межі.
*Чугунка –залізниця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873470
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2020
автор: Віталій Назарук