Я не ходив за ті пороги,
де розливаються віки.
Там де є вічність — перемога,
де райдуг зоряні світи.
Де небо чисте та безкрайнє,
співає дзвінко соловей.
Поля цнотливі в оксамиті,
п'ють аромат п'янких ночей.
Де світлі усмішки щасливих
та не засмучених людей.
Немає хижих та зрадливих,
пустих — безжалісних очей.
Допоки серце в грудях б'ється,
любитиму все те, що є…
Колись - то доля усміхнеться,
колись Земля віддасть своє…
Не засівайте Неньку пеклом,
вогненним полем не піти!
Не обливайте Чисту брудом,
бо так прощення не знайти!
Вона і так давно полита —
гіркими чорними слізьми.
Та тричі горем оповита,
колючим дротом та кістьми.
Її потрібно шанувати
та перестати вже клясти!
Любов сердешну дарувати,
цілющу душу берегти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873385
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2020
автор: Олег Крушельницький