І уривками ще не збагненних окремих фраз...
Як з уламків скла, розфарбованого кимось ззовні,
Я збираю в суцільність одну з різних цей вітраж,
Як у небі зростає місяць повстати вповні.
І дистанція вже природніша значно, ніж
Розділити розмову віч на віч під чорну каву.
Проступає буває, як кава ще ззовні ніч,
В сні наблизить Тебе шарудінням знадвору гравій.
Хоча доля, що наче ввімкнула на нас ігнор,
Щось завжди на заваді, до зустрічі на сторОжі.
А я вихопила Тебе, як розмову, що у вікно,
Залетіла із вуст випадкових нам перехожих.
І уривками ще не збагненних окремих фраз...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2020
автор: Маріанна Вдовиковська