[i]« Закувала та сива зозуля...» [/i]
П.Ніщинський
[i]І[/i]
На березі стою,
чекаю течію,
що, може, занесе мене у Лету,
де на краю землі
у золотій імлі
є ирій одинокому поету.
У дятла є дупло,
синиця в’є гніздо,
зозуля сиротою виростає...
У неї, як на зло,–
не [i]соль-фа-мі-ре-до.[/i]..
Одне, – [i]ку-ку[/i], і ось тебе немає.
[i]ІІ[/i]
У полі ярина
посохла як стерня...
Чекає урожаю посполитий...
Нічого до ярма
хорошого нема,
хіба що – вистачає апетиту.
Але усіх веде
одна команда, де
немає того, що веде у люди.
Минаємо яри,
чекаємо пори,
коли нічого кращого не буде.
[i]ІІІ[/i]
По урвищу іду,
очікую біду,
та ангели ширяють одесную,
нагадують мені, –
[i]лунатика на дні
ніяка панацея не почує. [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873270
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.04.2020
автор: I.Teрен