[i][b]Моя країна і моє село.
Невже існують ще місця у світі,
Де б серце відпочити так могло
Волошками милуючись у житі?!
А яблуневі запашні сади,
Спів солов’я і сині небосхили!
Чому знов тягне так мене туди,
Де мої ніжки ще малі ходили?
А поле, наче море золоте
З колоссям, що аж до землі лягає!
«Збери…» - зерно шепоче молоде,
Під вітром хвилями немов благає.
Дорослі вже давно ми, та чомусь
Дитинства спогади все виринають:
І колискові від наших бабусь,
Лелеки, що над хатою кружляють.
Плескаються із гусками в ставку
Юрба дітей, неначе навіжені!
І бджоли, що готують нам медку
Із вишень, що стоять, мов наречені.
Квітучі, білі, весняні сади,
І розмаїття трав і квітів в луках…
Так хочу повернутися туди!
Щоб не страждало більше серце в муках!
[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873165
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2020
автор: ялідія