Тривкі, металево-вогняні почуття оповили душу. З неї можна виплавляти сталь. А потім ліпити-мусолити фігури.
Кожен перехожий по-своєму стале-душевар. Всяк так і хоче зліпити із душі подобу своїй.. А моя пручається, виривається, розтікається в руках, крапає на муравку, ховається поміж трави...затамовує подих, щоб не почули.
Вона хоче спочинку. Хоче ніжитися у сонячному промінні, хлюпотіти у прозорих сльозах-росинках, бігти, летіти.. Куди? Подалі від металургійно-душеклепального комбінату.. Набридло. Вона самобутня, а з неї штампують клона....
.
.
Душа втомилась, зникли всі думки,
Емоції геть стали нерозбірливі.
Тепер блукають світом жебраки
Ті, хто колись бували непокірливі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873108
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2020
автор: Вчительський терикон