Як хочеться ці хмари розігнати
І сонцю теплому усмішку дать ясну,
Щоб всі печалі й прикрощі сховати,
Покласти сподівання на Весну.
Вона прийде! Чи хочеш, чи не хочеш.
Почне підступно зваблювать весь час
І зробить знов солодкими ті ночі,
В яких Морфею буде не до нас.
Ось свіжий вітер, що фіранкою гойдає
І пахощі весняні, і блакить....
Тебе це "де жа вю" не покидає,
Нашіптує на вухо й стогонить.
Ти вже жила цим Вітром і Блакиттю,
Ти вже солодко пила чари ці,
Замислювалась над життям і миттю,
Що це життя тримає у руці...
Отак усі ці миті разом стали!
І, як весняні квіти, розцвіли,
І знов тобі чуттєвість пригадали.
Весна розлилась трунком у тобі!
А ти й готова упиватись трунком,
В якому зілля пристрасті й жаги
І запах вечора, зігрітий поцілунком,
Рікою ніжності затопить береги.
Ну що ж, прийди вже, Весно, не барися!
Ми знов прокинемось, як паростки, в Тобі.
В юрбі холодній тільки не згубися,
Тепло своє не втрать у боротьбі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872922
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2020
автор: Vita D.