Розпеченими струмками
Думки з водою стікали
По оголеному тілі донизу.
Тіло здригалось,
Дрібно тремтіло,
Пропускаючи крізь себе
Усю людську сутність.
Заздрість і немічність,
Ненависть і спокусу,
А ще раптовий гнів,
Які перетинались, зливались
У один нероздільний потік
Та враз змінювались
Відчаєм і криком болю,
І так пекли у тім’я,
Свердлячи собою свідомість,
Що на мить кам’яніли,
А по хвилі змінювались теплом,
Поступаючись прощенню
І вуста ледь чутно шепотіли:
Я відпускаю, відпускаю в ім’я,
В ім’я спокою й любові.
В ім’я подолання темряви
В середині нас,
В ім’я чистого світла,
В ім’я Ісуса Христа,
Блаженність,
Заради спасіння душі.
20.04.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872757
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2020
автор: Валентина Ланевич