Він ніс у натовп обрис Бога,
Слова, любов`ю золоті,
Коли ж скінчилася дорога,
Його розп`яли на хресті.
Він ніс нам світло просвітління,
З поваги, рівності й тепла,
У нього ж кидали камінням,
Стрічали за столами зла.
Він заповідь братерства згоди,
В Нагірну проповідь поклав.
За срібло зради в нагороду,
Ще й третій півень не співав,
Він, учнем відданий на страту,
Усе одно, цей світ любив -
від жебраків і до багатих -
здається, й небо б прихилив.
Чи ж варт так вірити і жити,
Чи ж хтось оцінить муки ті?
За що ж колись він був убитий,
На тім голгофському хресті?
Напевно, людству часу треба
(колись було потрібно див)
Щоби впустити всіх у себе
(Він саме так колись зробив)…
Якщо кров на долонях,
Якщо сльозами час,
Завмирає душа,
Коли хтось ще страждає за нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2020
автор: Стяг