Приходить час, пора в дорогу,
Горить свіча і вмить вона згасає.
Тіло зів'яло, а душа представилась Богу,
І більше серед людей її немає.
Свіча для неї тепер горить,
Родина від смутку знемагає.
Завдана рана, ятрить і болить,
А смуток душу роздирає.
Сильний вітер струну обірвав,
Що так сильно рвалася на волю.
А вітер чорні хмари гнав і гнав,
Зупинив ще зовсім юну долю.
Тепер ти, серед одвічних берегів,
Що їх тихі води омивають.
Твій пишний сад уже відцвів,
І в ньому птахи більше не співають.
Нехай Господь тебе тепер зігріє,
Твоя душа у Нього, і більше не болить.
Світильник твій ясно сяє і не тускніє,
І він тепер по іншому горить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872588
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2020
автор: Віктор Варварич