Будуєш замок?.. Що ж, будуй. У нім ти хочеш жити?
Та знай, що зруйнувать його може звичайний вітер.
Будуєш замок цегляний? Поглянь, який хороший.
О, скільки сили вкладено. І як багато грошей.
А чого вартий замок твій? Де друзі? Де родина?
Сидиш у ньому ти один, бо є гірка година.
А в когось замок ще міцніш. З бетону стіни. Гарні.
Та що із того, коли дні для всіх без сонця. Хмарні.
Хоч сонце є. Погляньте всі. І світить, як світило.
І зігріває, й ніжить всіх... зі злом не має діла.
Це ми впустили зло лихе у світлі свої душі.
А незабаром розцвітуть і яблуні, і груші.
Скажіть, для кого? В замках ми всі сидимо, як миші.
Невже хотілося комусь і гіркоти, і тиші?
Ото ж, слід замки будувать з Любові і Довіри.
Бо найміцнішим замок є, збудований на Вірі.
В такому замку радість, сміх, весела пісня ллється.
В замок такий зло не зайде, бо там Добро ведеться.
Любімо світ. Прекрасний він. Для кожного ясніє.
А зло саме́ боїться тих, хто світ любити вміє.
І зрозуміти всім пора, що ми - одна родина.
І наша сонячна Земля для кожного. Єдина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872421
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.04.2020
автор: Надія Башинська