Ну яке ж я мінливе, – серце сказало…
То щастям співаю, сумую, люблю…
Шовками із мене полуда сповзала,
Коли ми у парі стрічали зорю…
Ніяк не забудеш, – вуста шепотіли,-
палких поцілунків, де дика жага?…
Звабливо тремтіли, палали, горіли…
у кольорі маків, що пристрасть дала.
Сміялася пам'ять, шалено раділа...
Я вас повертатиму завжди туди,
де роєм із неба сніжинки летіли,
і в полум’ї губ їх зникали сліди...
Крильми тріпотіло закохане серце...
І трунком медовим вкривались вуста...
Живило надію кохання джерельце...
Тож в пам'яті вічність живе неспроста.
16.04.2020
Л.Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872335
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2020
автор: Любов Таборовець