Цей вечір звучить, як зграя
сорок, а ми шукаємо заміну ручкам на свої комоди,
тому що ми не можемо змінити світ, зате можемо
змінити металеві деталі. Америка розбиває мені серце,
буває, а буває, вона ламається навпіл.
Сьогодні я дивилася, як в торговельному центрі у жінки
був нервовий зрив, і, коли охоронець хотів їй допомогти,
я побачила, як всі ми
визираємо з її сумки, яку вона кинула
через зал у магазин Forever 21. І так,
здавалося, що стіни – це ще один спосіб втримати нас,
і, коли вона нарешті припинила плакати, я почула,
як вона каже флуоресцентному освітленню: Буває,
небо занадто яскраве. І ось так ми стали її
зграєю в своїх чорних куртках і білих светрах,
одні з нас потягнулися до неї своїми крилами,
а інші полетіли геть.
[url="https://poets.org/poem/magpies-recognize-themselves-mirror"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872255
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2020
автор: o.fediienko