Не вмовкає душа у розтерзанім слові,
Неповернення відлік притишує крок.
В тілі збурена кров у потоці любові
І пульсує висок, наче, поруч курок.
А весна наливає бруньками дерева,
В небі чути веселиків збуджений крик.
Мліє зніжена піснею тінь полубнева,
Заховала в картатість тремтіння осик.
В’ється змійкою стежка вздовж сивого яру,
Пробивається парость на дні молода.
Вириваю із серця надбіглу зажуру,
Попри все в нім панує жага до життя.
14.04.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872050
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2020
автор: Валентина Ланевич