Ми крила всі маємо - та не літаємо.
На зламаних крилах не можна злетіти.
Ми маємо волю та в наймах згораємо
Держави своєї – ми сироти-діти.
Ще маємо душу, що вже не співає.
Неправда гірчить, застрягає у горлі.
Щодня божевілля,а біль докучає,
Бо долею биті ми, босі та голі.
Та все ж безперервно шукаємо щастя,
В молитві до неба простягуєм руки.
У єдності сила і разом все вдасться -
Та власних Героїв закльовують круки.
Ми землю рідненьку – задарма збуваєм:
Багатий і щедрий небесний дарунок.
Всі рвемо зубами, шматки розтягаєм -
Заможним, як завжди, найвищий ґатунок.
Зневірою ситі – міняємо владу.
Надія на краще суспільством мандрує.
Чи встане вже сонце і совісті й правди?
Воно і любов наші крила лікує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871959
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2020
автор: Олеся Лісова