Душа запрагла сонячного неба
І жайвором злетіла у блакить.
Скажіть мені – чого людині треба
Щоб мрія не лишала ні на мить?
Знайти себе у кольоровім світі,
Плекати, як улюблене дитя,
І вірити – там забуяють квіти
Де нині тільки паростки тремтять.
І, певно, йти дорогою усоте,
Зневаживши нашептане – звернуть…
І,може, навіть руки поколоти,
Доки засяє зірка талану.
Відчути, врешті, животворну силу
( її вам янгол буде берегти).
Лише тому Господь дарує крила
Хто вічно буде прагнуть висоти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871712
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2020
автор: Зелений Клин