Я вранці тікала із хати
У гай мій зелений крислатий,
Зозуля там глухо кувала,
Напевно, про долю гадала.
Берізки стрічали привітно,
До мене тулилися віти
І десь в верховітті дерев
Все тьохкав мені соловей.
А потім я в поле ходила,
Де жито високе стриміло,
Де сонячний день розгорявся
І жайворів спів розливався.
Волошки я в житі збирала,
Букетики гарні складала.
Віночки в’язала собі,
Як гарно мені на душі!
Ось чую, матуся гукає,
Мене вже давно тут шукає.
Я дзвінко сміюся й ховаюсь
Із нею у хованки граюсь.
Букетики їй дарувала,
Вона їх й мене цілувала.
Шептала: - Ти щастя моє,
Й найбільше люблю я тебе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871693
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2020
автор: Володимир Бабієнко