І знову перони. Стою.
Попереду Баден і Відень.
Неначе в смертельнім бою,
Зійшлися сумління і злидні.
Шумить преславутий Дніпро
І солить розпечену рану.
Дивлюся на нього... було...
Пригадую сина і маму...
Лишив. А на серці – діра.
До присмаку сліз, полиново.
Коли повернусь, чи вона
Зустріне жива і здорова?
Коли повернуся, чи син
Впізнає посріблені скроні?
І знову перони... і дим...
І роки – що швидкісні коні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871595
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 11.04.2020
автор: Тетяна Волошина