Якби зупинити ріки,
Щоб всю каламуть віддали,
он ту, що згортали дружно,
завзято з усих воріт.
Хіба ж, люди, ми каліки?
Чи мізки давно зів'яли?
Та було б на разі слушно,
нам жити три сотні літ.
Щоб в тому лайні по вуха
і ми, й наші вже онуки,
і їхні онуки, мабуть,
тонули й на саме дно.
Нам враз би промило очі
і стали б на місце руки...
Не було б ось так байдуже,
начхати і все одно...
Якби зупинити ріки...
Із лісу дмухнути вітру...
Ввірватись у наші вікна,
прикути всим брудом тим...
Які б ми шукали ліки?
Згадали б кінцеві титри...
І, мабуть, уже до віку,
кляли себе словом злим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871540
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2020
автор: Людмила Мартиненко