Цвіте каштан на цвинтарі старому,
в сталевих путах на краю села.
Стоїть як стаж, в убранні мовчазному,
схилила вітром давнини журба.
Росте покірно вітру не питає,
за що його невпинний похилив.
Та він дивак і сам того не знає —
пізнавши тугу, вовком би завив.
Лежить плита на батьківській могилі,
каміння вкрили лісові мохи.
Мою свідомість поглинають хвилі,
барвисті хвилі спогадів моїх.
Колись ходили полем на край лісу,
не оминали чисте джерело.
Колись ловили карасів до біса,
ніч повертала стежкою в село.
Черешень стиглих досхочу збирали,
гойдало вітром в полі колоски,
та іскри сонця світлом відбивались
у дзеркалах чарівної Десни.
Часи печалі вже давно минули
та опадає білосніжний цвіт.
Тепло батьківське серце не забуло —
дитинства мого пелюстковий слід.
Казав мені: " Живи як мить дитино,
люби, навчайся, Землю борони.
Талант — це гідно жити як людина
та світлим шляхом у безсмертя йти!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871255
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2020
автор: Олег Крушельницький