В світлі дня просиналась зажата душа,
Чари повні спадали повільно.
Відчувала в собі від краси втікача,
Що холодністю кутала хмільно.
Круглий місяця диск заглядав у вікно
Та магнітом притягував погляд.
Ворохобив у пам’яті все, що було,
Що не спишеш, як жарт, за недогляд.
З чим підеш в сприйняття сивочолих років,
В атрибут нескінченності ночі.
Доки вогник тепла у душі не змілів,
Доки жити тобі стане мочі.
Нині ж сонячний день пломенить з висоти,
Божий промисел шле благодаття.
Ніжні квіти весни, - стань зі світом на Ви,
В дар отримай земне, тихе щастя.
07.04.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871088
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2020
автор: Валентина Ланевич