У тобі відізвусь я не раз
Тим струмком, що весною дзюркоче
І так ніздрі приємно лоскоче,
Забавляє і погляд, і душу.
Серце мовить: кохати я мушу,
Та любити життя, яке є.
Сонце сходить твоє і моє
У ранковім яснім ареалі.
Крутить вітер скрипучі педалі
Із під гори на гору і донизу,
І завмерлу сколихує тишу.
Котить сніп із немитих доріг
Та шукає єства оберіг,
Де зіщулений внутрішній крик, -
Крихкий спокій, а в ньому сірник.
Лиш покритка стоїть край дороги,
Сухі очі, порепані ноги.
Хор птахів у дубовім гайку
Прославляє весну ще одну.
Славлять день, проростає зело,
Щоб до кожного в дім щастя йшло.
05.04.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2020
автор: Валентина Ланевич