Не лякає порожнє місто,
Десь невидимий я, десь невидима ти,
І байдуже: зелене чи червоне світло,
Іди, якщо хочеш іти …
Осміліли птахи,
безпардонні коти,
І з вікна очі сумної собаки,
Яка теж кудись хотіла б піти …
І ти там десь у четвертому вікні,
Подзвонити чи просто пройти,
Я знаю: ти скажеш ні,
Хоч тобі б дуже хотілось піти …
Не лякає порожнє місто,
Лякають налякані очі,
Лякають ті, хто більше нічого не хоче,
Кому у тих камерах зовсім не тісно …
Але ти не здаєшся,
Я це точно знаю,
Навіть з себе самої смієшся,
Я на зустріч з тобою такою чекаю …
А поки писатиму вірші,
Закидатиму всесвіт думками,
Це не краще, але й не гірше,
Ніж гамселити кулаками …
Не лякає порожнє місто,
Бо воно не порожнє нами,
Знову сяду за стіл урочисто,
Щоб писати тобі віршами …
[i]Фото: https://www.032.ua/news/2708707/ak-vigladae-lviv-bez-turistiv-unikalni-foto-zrobleni-pid-cas-karantinu[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2020
автор: Дружня рука