День,засіяний летом лелеки,
Знов довкола наводить мости.
От, піти б в оту далеч далеку,
Та від себе ніяк не піти.
Розбігаються звірі дороги
навсібіч. Не помітиш, куди.
Течія Інгульцевого блогу,
проповзе дзеркалами води,
до Дніпра, до порогів козачих,
що вросли стременами у Січ.
Розтікається простір і плаче,
не пізнавши знайомих облич.
А розлука спіткнеться об тишу,
затріпоче, як зранений птах.
Пальці відстані серця не стишать,
у німих електронних листах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870586
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.04.2020
автор: Стяг