Кохання вмирає тихо,
або ж галасливо б'ється.
Шукає собі куточок
в кімнаті її душі.
І знаєш, єдине прикро,
вона вже не так сміється...
Та, мабуть, на ступінь вища,
тримає тяжкий важіль.
Віднині відверті поруч,
а інші, не так цікаво...
Довіру втрачає слово,
бо скільки довкола слів?!
Кохання вмирає тихо...
Хоч, певне, не в тому справа.
Вона цінувала спокій...
А вогник поволі тлів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870094
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2020
автор: Людмила Мартиненко