Світ замкнув людей на карантин -
видно дуже сильно нагрішили.
Гасло :"Раз живемо, можна все!" -
виправданням дій своіх створили.
Набундюченість вагомістю персон.
Знехтування цінності Любові.
Впала більшість в летаргічний сон,
наче і живі, та несвідомі.
Біг по колу, не життя - міраж.
Обмаль часу на розмову з Богом.
Довго ждав до себе Він всіх нас
з покаянням...Та хіба ж до цього?
Обмаль часу, суєта суєт..
Ось і дочекались - зупинили.
Кожен витяг іспиту білет -
Чим мізки свої заполонили?
Наш прихід в житття - вагомий шанс.
В кожного - свої Земні уроки.
Та частенько забуваємо аванс
виданий при цьому нам на вході.
Забуваєм, що Земля - наш дім.
Що вона жива і неповторна.
Прагнути до миру в домі тім
маємо, щоб не прийшла війна потворна.
Що людська душа, своя й чужа
цінною є кожна, всі під Богом.
Що колись, в кінці свого життя,
звіт прийдеться здати досить строго...
А на двОрі вже весна цвіте,
пелюстками ніжно обіймає.
Все проходить, й ця біда мине.
Стати кращими усі натомість маєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869909
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.03.2020
автор: Tanita N