Вдягнена владна на нього корона.
Меж він не знає! Суцільні кордони
перетинає так швидко й бурхливо.
Чорні свої відкриває вітрила.
Сіючи в людях хворобу, неспокій,
справу вершить, не моргаючи оком.
Маски та сумніви, страх карантину
кожну чіпляє у світі людину.
Будьмо ж обачними в скрутну годину,
айсбергу щоб оминути вершину.
Ліки, дай Боже, та зцілення буде.
Вірус, загинувши, зникне повсюди.
В діях з’єднаються бідні й багаті,
бо лікуватись їм в спільних палатах.
Змушені власні знімати корони.
Розум приходить, що цінність в другому.
28.03.2020
© Copyright: Виктория 75, 2020
Свидетельство о публикации №120032907841
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869888
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.03.2020
автор: Вікторія Лимар