Все гаразд? Як сидить костюмчик? –
Василь посміхнувся до дружини, але за стильним респіратором від 3М вона навряд чи побачила посмішку.
- Ну не знаю, міняти наш майже новий позашляховик на старий ОЗК ще та авантюра…
- В нас ще зосталася малолітражка і є можливість потрапити у продуктовий… туди ж без респіратора і хімзахисту зась.
- Ну добре, але купи побільше усього.
- Звичайно!
Ольга з подякою подивилася на чоловіка, що ризикуючи життям відправлявся на полювання за їжею.
- Тільки телефон не бери, бо як його потім знезаражувати.
- Розумна думка – погодився чоловік і як востаннє окинув поглядом голодних дітей рушив до виходу з будинку.
Біля машини його зустрів домашній пес. Собача їжа вже тиждень, як скінчилася (не без допомоги двох синочків, що росли, як на дріжжах і потребували калорійної їжі) і був відпущений з будинку на вільні хліба.
Йди , знайди собі що пожерти… тут нема чого вже охороняти,- на ці слова пес зітхнув і поплентав до лісу. А Василь погрузив до багажника декілька сумок і сумку холодильник.
- Так, паспорта взяв, гроші узяв, можно їхати…
Мотор рівно гудів, його монотонний рокіт зрідка переривався човганням піддону об бугри. В ці хвилини хлопець шкодував за своїм позашляховиком, але голод збивав ці думки.
- Може не варто було їхати на дачу на карантин? У місті все ж магазини поруч…- сумні думки перервав жест поліціянта, який показав на парковку.
Через вікно хлопець тицнув документи.
- Мета поїздки? Запитав поліцейський.
- Купити їжу . І Василь задоволено показав список, який підготувала дружина.
- Аааа, - багатозначно простогнав держслужбовець і відвернувшись пішов геть, що означало – їдь куди хочеш.
Кинувши машину на парковці, Василь з сумками став до черги, яка стійко витримувала дистанцію.
Не дивлячись на кількість людей, черга швидко скорочувалась, люди заходили і зникали у пащі магазину.
- А виходять через інший вихід,- здогадався хлопець.
Аж от і у нього виміряли температуру, обтерли рукавички хімією і запустили …
Полиці магазину ломилися від…. Горщиків для цвітів, швабр і різного садово-господарського краму. Полички їжі були порожні. Погляд Василя вихвачував електротовари, туалетні єрші, стоси туалетного папіру.
- Справді, кому тепер він потрібен? – навіть собачих консервів немає..
Але самий серйозний удар чекав хлопця біля виходу. Полиці містили ОЗК радянських часів. Глянувши на ціну, Василь зрозумів що виміняв свій позашляховик на запаску від горбатого запорожця.
Дорога до дому здавалася дорогою на Голгофу.
- Мабудь треба зробити сілки, - поблизу дачі він бачив перепелів. І чого він не послухав старшого сина і не зробив дозвіл на зброю? Зараз би пішов на полювання…
………………………………………………..
- Сонечко, їжі в місті немає… пробубнів Василь через респіратор.
- Та зніми цю хреновину, ти вже дома…
Хлопець скинув захист і весь його організм (мабудь і через шкіру) відчув запах їжі.
Такого смачного картопляного пюре, (без масла і сметани) він, здавалось ніколи не їв.
Те саме говорили очі синів.
- Звідки картопля? Запитав чоловік.
- Ми з хлопцями накопали на городі пів відра. Ту, що саджали два тижня тому, - вона навіть не проросла. І по моїм розрахункам це 3-4 відра можна зібрати. На ці слова всі четверо весело зареготали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869391
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2020
автор: denyk