Я погоджуюсь на нічию
Про цю війну не раз я ще згадаю,
Як у огні шахтарський край горів,
І лютий біль свого рідного краю
Серед донецьких я відчув степів.
На цю війну пішов я добровольцем,
Як є кажу – не треба гарних слів,
Але я місця не шукав під сонцем,
І від війни тікати не хотів.
Хоч ризику мені не дуже й треба,
Я не сидів в комфорті та теплі,
Було – стрибав з житомирського неба,
І парашут складати вчився на землі.
Я вчив історію війни з натури,
Із самих перших,що не є,джерел,
Проходив з тими я навчання «десантури»,
Хто Іловайський знав й Дебальцевський котел.
Я й сам топтав поля передової,
Мішенню працював у снайперів,
Не мало з нашої землі святої
Окопів я в Донбасі наробив.
Я бився з честю,наче гладіатор,
Рив бліндажі,а друг допомагав –
На базі КрАЗу мій військовий екскаватор,
Який життя солдатам рятував.
Не раз я вів вогонь із автомата,
По тих,хто рідний край окупував,
Чи може в друга я стріляв і брата,
З яким колись у шахті працював?
Так що? Тримаймо курс на злуку?
Країну в єдності побачимо свою,
А я сепаратистам простягаю руку:
За мир,соборність і за нічию!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869292
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.03.2020
автор: Панков