Г Е Н И
(Із збірки "Краплинка")
Ще зима не здалась: сніг в останніх конвульсіях б'ється,
Бо весна наступає на п'яти, і гонить теплом.
Час для сонечка - з неба світити, щодня додається,
Вся Природа принишкла, готова щомить на підйом.
Вже відчутне тепло, та під ранок льодок на калюжах,
А тюльпани-розвідники пробують світ: чи не змерз?
Скоро пролісок вічка блакитні від сонця примружить
І весна засурмить журавлями з умитих небес.
Жде тепла з нетерпінням стриножений холодом дачник,
А розсада буяє! Закрила весь світ у вікні,
Восени урожаєм земля за турботи віддячить,
Лиш вклоняйся щоденно, працюй від зорі до зорі.
Українська душа у долонях Землі споконвіку,
То кохання взаємне, бо куди б не занесли вітри,
Хлібороб-українець: інженер, чи то вчитель, чи лікар
Своїм генним корінням завжди прироста до землі.
Десь філософи мудро шукають: що в світі первинне?
Перша курка була? Чи з’явилося першим яйце?
Я ж у землю родючу кладу обережно зернину,
Бо зернина початок всьому!
Точно знаю я це!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869287
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.03.2020
автор: Людмила Григорівна