Часом гаснеш, як лампочка; і квіти не квіти, і трава не трава.
І все, що маєш з собою,
це дрібка радості і слова.
І щось непізнане
повільно котиться
з-під рукава.
В вени вростає тонко і ніжно,
примножується
весна.
Хочеться полетіти,
бо відчуваєш,
як сиплеться під ногами
земля,
Та не можеш,
бо зв’язана,
бо ти наче в акваріумі риба.
Маєш межі і рамки,
але жива.
Мусиш знаходитись в соціумі,
Миритись з божевіллям
І навіть якщо душу судомить,
І навіть якщо страшно в домі,
І навіть якщо пластиром
заклеюєш власне серце -
Мусиш, бо ти жива.
Іще далеко до смерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2020
автор: Олеся Шевчук