Пусте невиправне

Знаєш,  що  я  думаю?  Ми  –  люди,  нічого  не  варті.  Ні  людяності,  ні  доброго  ставлення,  нічого.  Ми  не  варті  піщинки  того,  чогось  доброго,  що  коли-небудь  могло  бути.  І  це  зараз  я  не  зачіпаю  актуальну  тему    коронавірусу,  хоч  і  та  тут  пасує.  Ми  не  варті  тих,  котрі  без  зайвих  слів  нас  люблять.  Люблять  по-своєму  і  віддають  всього  себе  нам,  істотам.  Ми  егоїстичні  і  горді  до  них,  бо  звикаємо  і  вважаємо,  що  так  має  бути  і  так  треба.  Ми  буваємо  люті  на  них,  що  нас  дістають.  Та  потім  ниємо,  що  нас  не  люблять.



Я,  насправді,  ненавиджу  людей.  Здається,  це  найскладніша  істота  на  Землі,  марсіянин,  і  той  друг.  Мавпи  людяніші,  ніж  самі  люди.
Декілька  років  назад  я  зрозуміла  купу  речей:
—  не  всі  люди  —  люди.  
—  жартуючи,  люди  ЗАВЖДИ  кажуть  те,  що  думають.  
—  ще  купу  всього  про  людей  і  про  жорстокий  світ,  несправедливість  і  час.  
З  роками  я  перестала  вірити  про  останнє  тире.  Я  думала,  може  мені  в  мої  юні  роки  лише  здалося,  що  таке  може  бути,  з  ким  не  буває.  

Не  здалося.  

Так,  я  частково  наївна.  Чому  частково?  Тому  що,  дорослішаючи  в  сучасному  суспільстві,  я  розумію,  що  довкола  все  страшенно  дивне,  і  всі  так  байдуже  до  того  ставляться,  ніби  нікому  до  цього  нема  діла.  
Я  намагаюся  зберегти  ту  наївність,  бо  як  писав  Ремарк,  —  втративши  наївність,  назад  ти  вже  її  не  повернеш,  —  і  тому  є  речі,  яким  я  досі  щиро  дивуюсь.  
Я  розумію,  люди  самі  від  себе  такі  не  стають,  але  все  можна  змінити,  якщо  захотіти.  

Людські  емоції    і  відносини.  

До  біса  складна  штука.  Біда  в  тому,  що  коли  хочете  зробити  краще,  робите  ще  гірше.  І  назад  вороття  нема.  
Ми  так  багато  не  договорюємо.  
Або  говоримо  забагато.  Заплутуємо,  ускладнюємо.  Немає,  щоб  просто  обійнятись,  взятись  за  руки  і  пережити  той  момент  мовчки.  

Люди  так  багато  не  розуміють,  неосвічені  і  не  хочуть  вчитись,  та  я  зараз  не  про  освіту.  

Про  відносини.  Це  також  наука,  праця  і  мудрість.  Тут  також  треба  прикласти  сили,  щоб  потім  було  легко.  

Не  йти,  бо  так  буде  краще  без  "напрягів".  Хтось  готовий  прикласти  зусиль,  а  хтось  готовий  піти  лише,  щоб  не  морочитись.  

Люди  некласні.  

•  •  •  
І  для  тебе.  

Йди  під  три  чорти.  


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868865
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2020
автор: Рія