Душа, мов поле, поле тихе, обгоріле,
Хтось випадково буйні трави підпалив,
Зайнялась віра, що в колоссі днями зріла,
Та вчасно дощ з небес вогонь цей зупинив.
Душа, мов поле обгоріле в плямах чорних,
У почуттях, що почорніли від вогню,
У сподіваннях тьмяно-сірих, ілюзорних,
За це усе лише себе одну виню.
Душа спустошена, від неї пахне димом,
Та де-не-де любов жевріє ще, мов гніт,
Іще жевріє десь, ховаючись за гримом,
Який, мов маска, посміхається у світ.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868689
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2020
автор: Sukhovilova