Одна така, одна на білім світі…
Не бачу день, тоді приходить в сни.
Із нею поруч маю я горіти,
Проте боюся душу обпекти.
На ній весь світ мені зійшовся клином,
Для неї на цім світі я живу,
Думки злітають пухом тополиним,
Лечу до неї, бо її люблю…
Хоч помах крил мене застерігає,
Не варто поспішати – не пора.
Знову до ніг тернистий шлях лягає,
Мов на папері слово від пера.
Неначе до святої я молюся,
Та залишусь надалі без мети...
Чомусь боюся, як же я боюся,
Своїм коханням душу обпекти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2020
автор: Віталій Назарук