Дрібні, життя щасливого, уламки
Так хочеш ти і склеїть, і зліпить.
Самотність виє вовком спозаранку
І хвіртка до хатини не рипить.
Холодний попіл сірості світанків:
Там палить туга вицвілі листи
З долоней повних радісних серпанків,
Років прожитих зоряні мости.
Годинник стрілки повертає в осінь,
Вітри ж несуть і хлюпають у вись
Вербові струни і весняну повінь
Шепочуть тихо до тебе: Дивись!
Там ваші мрії… Небо не вміщає
Намисто всіх тих райдужних перлин.
Сердець проміння ночі освітляє
Фарбує чорну темряву в кармін.
Як мало треба – крапельку любові
І ніжно-теплу руку на плече,
І тихе слово в барви вечорові,
Як ніч полотна зорянисті тче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2020
автор: Олеся Лісова