Ніщо вже не буде таким як раніше…
ні ранок ні вечір ні видих ні вдих
залишиться мрія твоя найніжніша
й бажання лишитися поміж живих.
Нехай… та за межами дивного світу,
де всюди загрози, страхи, переляк,
весна не одразу почнеться із цвіту,
бо в серці мороз не відступить ніяк.
Навчишся чекати, я знаю - це вміння
найважче, одначе потрібне, нехай
воно принесе необхідне прозріння,
лиш вір, лиш надійся, лиш просто кохай.
Все буде, хоч вже не таким як раніше…
ця терпкість надії торкнутись долонь,
цей вітер, що дме якомога сильніше
аби не погаснув холодний вогонь.
Усіх наших прагнень доволі, без міри
цей розпач тамує лише кетанов,
торкатись душею молитви і віри,
рятуючи світло в собі як любов.
Можливо десь є правильніші поради,
чи варто цей всесвіт сприймати всерйоз,
надія несе в собі краплю розради
і хочеться вірити в щастя прогноз. ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868412
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2020
автор: Аліна Олійник