Вбивають за мову, вбивають за віру,
За прапор чи стрічку позбавлять життя.
Відрубують руки, здеруть живцем шкіру,
Це рузького міра звірине буття.
Немає братерства! Його і не було!
Це ворог заклятий по суті своїй!
Діяння криваві його не забули
В розтерзаній звіром країні моїй.
Мільйони порубані, спалені, вбиті
І досі земля ще від жаху ячить!
До того небачені звірства на світі
Лиш нелюд, антихрист міг учинить!
Жахіття катівень нам не осягнути,
І те, що робили садисти з людьми,
А нам пропонують прощати, забути
І тихо в молитвах залитись слізьми.
Примусити хочуть нас до братерства,
Щоб ми підкорилися волі орди.
Невже ми забудемо жах людожерства,
Могил безіменних по світу сліди?
Що ми волелюбні, що ми українці
І хочемо жити в державі своїй,
По цій лиш причині для них ми злочинці
І змушені вести смертельний двобій.
Московія – онтологічний* ворог наш,
Він був і є, таким й надалі буде!
Запам’ятати треба це, як Oтче наш,
Та в своїх генах закарбуйте люди!
* онтологічний – тобто такий, з яким не можна домовитись і з яким неможливе примирення.
03. 03 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867814
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.03.2020
автор: Мирослав Вересюк