Як жаль, що не стрічати разом нам світанків,
Не чути клекоту охриплих сонних півнів,
Не пити кави з однієї філіжанки
І ти ніколи не народиш мені двійню…
Не бити посуд, не сміятись потім тОму,
Не зупиняти сварку ніжним поцілунком
І не кохатися, переборовши втому.
Життя… Воно таке скупе на подарунки.
А кажуть, ніби щедре… Де там, моя доле,
За дрібку щастя вже завбачена розплата
Та ми і платимо, гортаючи поволі
Той прайс із приписом – «Беру передоплату».
Такі близькі і, водночас, такі далекі…
Чи крім кохання, може, й щастя завітає?
Як прикро, що минатимуть наш дім лелеки,
Хоча… В нас навіть дому спільного немає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867623
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2020
автор: Котигорошко