Так рано, что деревья еще спали,
еще росой не плакали кусты,
вдвоем мы шли, и вишни осыпали
цвет розовый на юные листы.
Стояла тишь и глади приднепровой
касалась чайка, гнутое крыло.
А солнце, солнце - ярче алой крови! -
за островом на лодочке плыло.
А мы все шли. Нас вишни осыпали.
И будет долго память там ходить.
Так рано, что деревья еще спали...
Молчали мы, чтоб их не разбудить.
Ліна Костенко
* * *
Ранесенько, акації ще спали,
росою ще не сплакались кущі,
ми йшли удвох, і вишні осипали
рожевий цвіт на трави і хвощі.
Стояла тиша. Плесо придніпрове
торкала чайка, вигнуте крило.
А сонце, сонце, сонце - пурпурове! -
такого ще ніколи не було.
А ми ішли. Нас вишні осипали.
Ще довго буде пам'ять там ходить.
Ранесенько, акації ще спали...
Мовчали ми, щоб їх не розбудить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867470
Рубрика: Лирика
дата надходження 09.03.2020
автор: J. Serg