З нами тягатися марно й запізно
недоброзичливцям різної масті.
Цвіт українського центропупізму
знов проростає з родів і династій.
Липа, Міхновський, Донцов механізми
лагодять в мізках рішуче і ємко.
Ствердно ведуть нас до центропупізму
Стус і Франко, Маланюк і Шевченко.
Масло на хлібі – не мамина пісня.
Хто ми – у цьому для нас є різниця.
Сіль українського центропупізму:
мова й земля, і на небі – зірниця.
Гроші і серце – не мляво й побіжно. –
Палко – в найкраще, у якнайрідніше!
Дух українського центропупізму –
в світі – лиш наша, окремішня ніша.
Я – не якийсь там задрипаний піжмур.
Укр. Бо украми бути – престижно.
Можна, довірившись центропупізму,
без перешкод стати укром за тиждень.
Все в нас найкраще: культура, і бізнес,
молодь – кмітлива, смілива, красива,
вдячна вкраїнському центропупізму
(в ньому наш ґонор і наше всесилля!)
В поле не треба ходити по пижмо.
Є від усякої напасті ліки:
дух українського центропупізму, –
витримка й гарт від раба і каліки.
Стати вкраїнцем ніколи не пізно.
Хоч і престижний, – та завжди відкритий, –
дух українського центропупізму
в захваті п'єш.
До оргазму.
До крику!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867157
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2020
автор: Олександр Обрій