«Ти не біжи, мій коню, задичавлений,
Ти не лети так стрімко на луги.
Ледь щастя ще брунькується зачаєне
У розпалі липневої снаги.»
© Ірина Небеленчук. Мій коню.
СПИНИСЯ, КОНЮ!
Ще зачекає кінь той задичавлений,
Все, що брунькується, цвіте й дає плоди.
Він, мабуть, також дуже зацікавлений
Побути взимку, бо й тоді цвітуть сади.
Не як весною, сонцем поціловані,
Не як улітку, стигло-солодко-п’янкі,
І не осінні, золотом шліфовані.
Сади зимові не бурхливо-гомінкі.
Спинися, коню, у садах замріяних,
Де квіт відбілювався так багато літ…
Із насінинок, мудрістю просіяних,
Розрісся чистий срібно-білий мікросвіт.
Ти наситися, коню загартований,
Якщо й із гіркуватим присмаком нектар.
Зимовий цвіт любов’ю нам дарований.
Спинися, коню, бо життя - це Божий дар.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867041
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2020
автор: Галина Брич