1.Дрібненькі синьо-сині незабудки
Вмостились при самісінькій межі.
Щоранку світле сонечко їх будить,
Бо квіти ці для нього не чужі.
Приспів:
Ти незабудку, незабудку не забудь,
Якщо захочеш у житті щасливим буть,
Бо незабудка – неба й сонечка дитя,
Отож люби її до самозабуття.
2.Нехай дрібні, та сонця вони діти,
Кохані й рідні, як мале дитя,
Й так хочеться їх бачити й радіти,
І пам’ятати все своє життя.
Приспів.
3.Їх недарма назвали незабудки,
Бо хто їх бачив у житті хоч раз,
Той ніжний колір неба не забуде,
Їх сині очі дивляться на нас.
Приспів.
25.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866811
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2020
автор: Ганна Верес