Краплі дощу падають вниз
І спускається на землю твоє плаття.
Ти така ж як і була колись,
Коли палало сердець наших багаття.
І я милуюся красою твоїх рук,
Торкаюсь ніжно губ твоїх своїми.
І відчуваю серця твого стук,
І завмирають на віки хвилини.
Але чомусь твоя усмішка не така.
У ній я бачу ноти суму.
І знаю, що болить твоя душа,
І ніби б’ють мене розряди струму.
А очі твої кажуть: «Не журись.
Я вже давно не відчуваю болю.
Ти лиш сильніш до мене пригорнись
Якою б не була важкою наша доля».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866726
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2020
автор: Анастасія Квітковська